Колись давно-давно, коли ще Центром Всесвіту було містичне місце Авалон, а його серцем — багатогранний камінь Алатир, один могутній Дракон прилетів сюди, щоб здійснити свою місію. Вона полягала в тому, щоб встромити наймогутнішу зброю у світі — меч з авалонської сталі у священний камінь Алатир. Цей меч був загартований вогнем самого Дракона і мав бути в такому положенні доти, доки обраний воїн не прийде і не витягне його задля благої цілі. Для цього йому знадобиться неабияка сила, мудрість та просвітлення.
***********
З того часу пройшло кілька століть. Неподалік від Авалону розквітло розкішне королівство Камелот. На його трон сходив новий король — Артур. У цей день всі зібралися на церемонії коронації, а після пішли святкувати у тронний зал. Під час однієї із пишних промов до Артура підійшов його вірний підданий і поставив перед ним золоту скриньку з викарбуваними на ній словами: “Відкрити у день коронації Артура”.
Артур, наступивши брови, відкрив скриньку і дістав звідти пергамент. Це був лист, написаний його дідусем.
“Любий Артуре. Ти ще не знаєш, як багато ти маєш зробити для світу. Але твій час настав. У тебе велика місія на Землі. І вона має початися із подорожі до острова Авалон. У самому його центрі ти віднайдеш священний камінь, в який встромлений меч. Ти маєш його звідти дістати. Бо лише він може врятувати наш світ, коли темні сили захочуть заволодіти ним”.
Хм. Артур склав пергамент у скриньку і звів брови ще дужче. Навряд чи він дістане меч із каменю. Це під силу хіба що… нікому. Дивний лист. Але спробувати можна. Врешті-решт, подорож до Авалону може стати непоганою розвагою.
Наступного ж дня він зібрав найвірніших підданих і вирушив до Авалону. Діставшись до місця, воїни одразу ж вирушили в його центр. Пробираючись крізь кущі, вони побачили золотий відблиск, що ледь не засліпив їм очі. То був красень Алатир, який гордовито стояв посеред острову і свято оберігав у своїх надрах священний меч з авалонської сталі.
Навколо було дуже спокійно. Здавалося, тут живе сама Тиша і Благодать. І лише гостре лезо меча нагадувало воїнам, що у світі не все так ідеально. Коли вони підійшли ближче, то побачили, що меч був встромлений настільки глибоко, що дістати його просто неможливо. Зрозумівши це, Артуру стало трохи соромно за свою майбутню поразку на очах у всіх. Тому він одразу ж видав:
— Дідусь мене з кимось переплутав. Я точно не обраний. Ходімо назад.
Але його воїни не хотіли так просто йти з Авалону і почали вмовляти Артура хоча б спробувати витягти меч. Нарешті король наважився, взяв зброю за рукоятку і спробував смикнути. Один раз, вдруге, втретє… Марно. Чотири, п’ять, шість…
— Я ж казав, — вигукнув Артур, — ходімо назад!
— Стійте, ваша величносте, — мовив один із воїнів, — погляньте-но сюди.
По сталевим впадинам меча потекло срібне світло. Здавалося, що він рухався. А камінь Алатир засвітився кольоровими самоцвітами і почав видавати шиплячі звуки. Поступово звук наростав і ось уже став схожим на якесь прадавнє заклинання.
Раптом у небі з’явилася величезна тінь. То був сам Дракон власною персоною. Злякавшись, воїни дістали свої мечі для захисту. Але Дракон тільки тому посміявся. Він міг одним подихом знищити всіх присутніх і ще половину острова. Та все ж, щоб не лякати тих, хто його покликав, він сів неподалік від Артура і іронічно вклонився.
— Вітаю. Навіщо кликали?
Всі переглянулися — а їм звідки знати?
— Вітаю. А ми хіба кликали? — запитав Артур.
— Магічне заклинання, що видав Алатир — це ж ваших рук справа?
— Ні. Я лише тричі посмикав меч.
— От. Значить, кликав.
Артур опустив свій меч. На його подив, виявилося, що цей величезний звір безпечний.
— Що ж, я — Дракон. Останній в своєму роду. А ти, напевно, Артур? Той обраний, який має дістати цей меч?
— Я Артур, але навряд чи обраний. Цей меч ніхто не зможе дістати, — і король насупив брови, мов ображене дитя.
— А ти дійсно не схожий на обраного. Принаймні розумом. Хе-хе. Жартую. Для того, щоб дістати цей меч, потрібна сила та мудрість розуму, такий собі дзен, розумієш?
— Ні.
— Як би тобі пояснити… Дивись, коли ти опануєш себе і свій розум, то станеш просвітленим. А коли ти станеш просвітленим, то цей меч скориться тобі сам, без будь-яких надзусиль. У цьому його і твоє призначення, розумієш?
— Добре. Нехай кориться. Тільки якось без мене, — і Артур зробив крок убік, маючи намір завершити розмову і повернутися додому.
— Ти обраний, — зупинив його Дракон. — Будь ти іншим, я б сюди не прилетів. Тож слухай мене уважно. Замість того, щоб я переконував тебе, я маю тобі видати інструкцію до просвітлення і відлетіти собі у справах.
Артур зупинився. По всьому було видно, що Дракон починає гніватися.
— А інструкція до просвітлення така: ти ідеш на Тибет до гори Кайлас і обходиш її 108 разів…
— 108 разів! Ти з глузду зʼїхав??? — підскочив Артур.
— Не перебивай! — Дракон випустив трохи вогню, — 108 разів, щоб очиститись від поганої карми. Потім ти спустишся до озера біля підніжжя гори і отримаєш у його водах очищення свідомості. Вода холоднюща, тож не захворій. А після цього ти відправишся у Стоунхендж, де серед величних каменів отримаєш сакральні знання і те, чого тобі так не вистачає для повного щастя — мудрості. А тепер бувай.
І Дракон злетів у повітря і зник за хмарою.
Після невеличкої паузи Артур розсміявся. Ні-ні-ні. Це безглуздо.
— Це не безглуздо. Це твоя місія, — почув він голос Дракона у небі. — І так, я читаю твої думки. Якщо захочеш повернутися додому, я все одно тебе знайду і відправлю до Кайласу.
Артур сів. Таки доведеться. Він не вірив у всі ці просвітлення і казочки про обраних. Йому здавалося, що його життя буде найпростішим з усіх життів, і в ньому не буде відповідальності ще й за якусь безглузду обраність. Чому він? За що йому це? Що б таке вигадати, щоб позбутися цього тавра?
Він міг би ще дуже довго думати, але раптом з-за хмар зʼявився Дракон. Підлетівши до Артура, він взяв його за шкірку і закинув собі на шию.
— Хто забагато думає, у того менше шансів на просвітлення, — прокричав Дракон крізь шум своїх крил, і вони злетіли у небо.
***************
— Куди ти мене приніс? — запитав Артур після того, як вони приземлилися.
— А хіба ти не бачиш? Це гора. І тобі її треба обійти.
— 108 разів… — скривився Артур. — А це обовʼязково?
— Так. І навіть не сперечайся. Можеш уже починати. Коли закінчиш, спустишся до озера з того боку гори. А коли скупаєшся у його водах, подумки поклич мене. Я прилечу.
І Дракон зник у небі.
“108 разів! Це неможливо. Я не впораюсь. Я не хочу, не буду, не можу!” — крутилося в голові у короля.
— Хто забагато думає, у того менше шансів на просвітлення, — раптом знову почулося із-за хмар.
Артур зціпив зуби і рушив до гори.
Коли він дійшов до середини першого кола, на його шляху раптом зʼявився сірий заєць. Артур ледь не наступив на нього і з переляку перечепився через камінь і впав.
— Клятий заєць! — вигукнув він.
— Не клятий, а карма твоя! — сказав той і зник у кущах.
На другому колі він зустрів того ж самого зайця у тому ж самому місці і знову перечепився і впав.
— А щоб тобі! — вигукнув Артур, — як боляче!
— Нехай краще болить коліно, аніж душа! — випалив заєць і знову зник.
Артур підвівся і подумав, що наступного разу у цьому місці треба буде йти повільніше і обережніше. Так він і зробив. Але цього разу заєць вистрибнув трохи пізніше і історія все одно повторилася.
— Та що ж таке! — вигукнув король.— Звідки ти берешся?
— Ніколи не знаєш, де знайдеш, а де втратиш. Підстелити соломку — добре, та не завжди вона в потрібному місці. Будь в тут і зараз, і тоді я перестану зʼявлялися, а ти — падати. Коли усвідомиш це, пробудишся.
І заєць знову зник.
— Тьху! — Артур підвівся. — Ще 105 з половиною кіл. Невже він буде вистрибувати щоразу?
На превеликий жаль короля, так і було. На кожному колі на тому ж самому місці він набивав собі гулі та здирав коліна. Що він тільки не робив: підстерігав зайця з-за рогу, готував для нього пастки, намагався йти іншими стежками — все було марно. Це продовжувалося 107 разів, а на 108 Артур нарешті засвоїв урок і в цьому місці просто зупинився. Він сів і увійшов у стан, з яким ще ніколи не був знайомий. Це був спокій, солодка втома і напевно, щастя. Насправді він не знав, як відчувається щастя, але зараз усвідомив, що знаходиться в найпрекраснішому місці на Землі. Його більше ніщо не турбувало: ні меч, ні місія, ні королівство, ні заєць.
Коли він підвівся, то побачив того самого зайця, який цього разу просто стояв осторонь і любʼязно махав лапкою.
— Вибач, що через мене ти набив стільки гуль. Але то була твоя карма, і ти мусив її відпрацювати. Не всім вдається, а тобі вдалося! Щасти!
І заєць зник.
Хм. Виходить, щоб побачити суть, потрібно просто зупинитися. Це було абсолютно нове усвідомлення для Артура. У своєму королівстві він звик робити все імпульсивно. І йому все сходило з рук. А тут… а тут було інакше. Він ще трішки помедитував і почав спускатися до озера біля підніжжя гори. Це було його другим завданням.
Вода в озері була якоюсь дивною. Верхній прошарок був чистим, а далі виднілася темна глибина. Це трохи насторожувало, та Артур мав це зробити. Знявши з себе одяг і зброю, він стрибнув у льодяну воду. Занурюючись все глибше, він раптом побачив розкішне підводне царство. Назустріч йому випливали рибки і русалки, запрошуючи його сісти на королівський трон. Коли йому забракло повітря, Артур відчув, як у нього прорізаються зябра, крізь які можна було дихати.
— Залишайся в нашому королівстві. У тебе буде необмежена влада. Ти будеш правити всім світом — звідусіль чувся таємничий шепіт.
Цей шепіт був дещо зловісним, і Артуру це не сподобалося. Але все ж він сів на трон і навіть відчув себе підводним королем. Усі придворні рибки і русалки огорнули його своєю увагою: підлещувалися, годили, задобрювали коштовними подарунками. Голова Артура затуманилась, ніби він потрапив під вплив якогось магічного заклинання. Ще трохи і він би просто заснув безпробудним сном. Після пригод із зайцем і довгої подорожі навколо Кайласу це здавалося раєм. Тут і справді хотілось залишитися, але все ж… Все ж він був тут не для того. І зробивши ривок із трону, він швидко піднявся на поверхню і вистрибнув з води.
— Молодець. Ти пройшов випробування спокусою, — почув він голос Дракона у своїй голові, — якби залишився там, всі твої 108 кіл були б марними. Ти знову здобув би погану карму.
— Це було легко, — відповів подумки Артур, — можеш забирати мене звідси.
І Дракон забрав.
**************
Вони летіли кілька годин. За цей час Артур розказав Дракону історію про зайця, від чого той голосно реготав на увесь світ. Королю було від того не боляче і не соромно, як бувало завжди. Він познайомився з дивним відчуттям спокою і якогось цілковитого прийняття. І це трапилося з ним вперше.
У Стоунхенджі вони приземлилися вночі, коли землю освітлювали лише зорі та місяць. Була повня. Величезні камені, крізь які відкривався портал у незнані світи, кликали і водночас лякали. Що там? Чи не затягне туди, у інший вимір, назавжди?
— Не думай про це, — мовив Дракон, почувши думки Артура. — Просто іди.
І Артур пішов. Ставши між камінням в центрі магічного кола, яке було прописано тут століттями, він заплющив очі і розчинився. Його розуму не стало разом із тілом. Зʼєднавшись із космосом, він став його частиною, тією свідомістю, яка знає про все. Там не було нічого, лише відблиски світла і цілковита тиша. На променях світла прописувались різні коди, знаки і символи. Це були усі знання Всесвіту, які Артур отримував прямо зараз. Все було прозоро, нічого зайвого і нічого неясного.
Спалах. Дивні відчуття у середньому оці. Я знаю все.
І Артур знову опинився у земному вимірі. Обернувшись, він побачив Дракона і посміхнувся.
— Я знаю все. Правда, не знаю, навіщо мені це все.
— Це мудрість, — сказав Дракон і зігнув голову, щоб Артур мав змогу на нього вистрибнути.
— Ми летимо до Авалону? — запитав король.
— Саме так. — кивнув Дракон. — Час витягати меч.
****************
На світанку їх зустріли зелені ліси чарівного Авалону. Не гаючи ні хвилини, вони приземлилися біля Алатиря і Артур підійшов до меча.
— Ти дійсно думаєш, що це допомогло? Що зараз меч підкориться мені? — засумнівався він.
— А як думаєш ти? — запитав Дракон.
Артур не відповів нічого. Він доторкнувся до рукоятки меча і спробував його витягти. У нього нічого не вийшло. Тоді він спробував вдруге і втретє. І знову невдача.
— Я ж казав! — вигукнув король, — ніякий я не обраний. Відчепіться від мене всі.
І він знову насупився, як дитя.
— І це всі премудрості, які ти взяв із своїх подорожей? А заєць казав, що ти засвоїв уроки.
І раптом Артур згадав своє найголовніше усвідомлення на горі Кайлас — щоб побачити суть, треба зупинитися. І він відчув той дивний стан… певно, він і є ключем до всього. А у Стоунхенджі він взагалі став єдиним цілим з Всесвітом. Там йому здавалося, що нічого неможливого немає.
Артур спробував увійти у цей стан, але у нього нічого не вийшло. Він спробував ще раз і вже стало краще. За третім разом йому таки вдалося віднайти ту хвилю, де йому було під силу все на світі.
Повільно підійшовши до меча, Артур вхопив його за рукоятку і… просто витягнув.
Сталеве лезо спіймало промінь сонця і заблищало, переливаючись сріблом.
— Браво! — Дракон заходився у оплесках. — А я вже й сам став сумніватися, що ти обраний.
Артур був неймовірно щасливий. Меч лежав у його руці як влитий і, здавалося, був його продовженням. Це найкраща зброя в його житті!
— Артуре, поглянь! — перебив його захоплення Дракон і кивнув на Алатир. Із каменя потоками сходила вода, розтікаючись повсюди і даючи життя усій Землі. Там, де вона протікала, трава набувала насиченого зеленого кольору, а дерева й квіти оновлювалися в одну мить.
Раптом із центру каменю прорізався промінь. Він сягнув самого неба і з’єднав його із землею, утворивши вісь. По цьому променю із космосу стала надходити закодована інформація та енергія. Вона стікала вниз по Алатирю і світловою павутинкою розходились в усі куточки планети.
— Вау, — тільки й мовив Артур.
Це було неймовірно, надзвичайно, вражаюче!
— Згоден, — відповів Дракон.
— Так ось вона яка, моя місія.
— Ну десь так, — відповів Дракон.
— І?
— І почати жити нове життя. З новими мізками і новим мечем з авалонської сталі.
І вони розсміялися. Це справді було дивовижно. Лише одна річ не давала спокою в цей день Артуру: хто забагато думає, у того менше шансів на просвітлення. Треба про це подумати 😊.
Авторка: © Omeliya на платформі ЭVA
!Увага! Цей контент та всі публікації на сайті www.ishchenko.pro є авторськими та захищені авторським правом! Копіювання часткове або повне ЗАБОРОНЕНО без вказівки активного посилання на джерело!
Дякую✨🕊️🔱🇺🇦🌏🌸