КАЗКА ПРО АПЕЛЬСИНКУ 

Жила-була собі дівчинка. Вона неймовірно любила купатися в радощах і танцювати в унісон зі сміхотливими миттєвостями. Вона знала, як це — жити Живе Життя, бути в ньому, довіряти йому. 

Енергія дівчинки була схожа на помаранч. Варто було її розсмішити, і вона бризкала апельсиновими емоціями, розповсюджуючи навколо себе лоскітливий цитрусовий аромат. За це її називали Апельсинкою. 

Апельсинка була наївною та довірливою, любила подорожі та творчість, але найбільше їй подобалося готуватися до новорічних свят. Вона вірила в дива і натхненно писала листи Санта Клаусу. Її бажання завжди збувалися. І найбільше вона прагнула розгадати одну найпотаємнішу загадку: чи Санта Клаус і справді існує. 

Цього року вона готувалася до свята як завжди — прикрашала ялинку, писала Санті листа та чекала на своїх друзів. 

Аж раптом… 

Аж раптом вона почула якийсь страшний свист. Це було схоже на щось жахливе, чого раніше дівчинка ніколи не чула. Всередині неї з’явився такий страх, який був їй до цього не відомий. 

— Не бійся, — почула вона чийсь ласкавий голос, — з тобою все буде гаразд. Я завжди поруч. 

У Апельсинки перехопило дух. 

— Що це? Хто ти? 

— Я — твій янгол-охоронець. На жаль, сталася помилка. Над твоїм будинком тільки що пролетіла ракета. До вас прийшла війна, але ще раз повторюю — це помилка. 

— Помилка? Війна? 

Дівчинка кинула погляд на столик із тацею, на якій лежали новорічні апельсини і чекали, коли їх очистять від шкірки та надкусять, щоб побризкатись помаранчевим соком. Почувши свист, вони різко зівʼяли, покрившись тьмяною шкіркою. У відображенні вікна дівчинка побачила як замість Радості на її обличчі зʼявився жах.  

Вона кинулася до телефону. Звʼязку не було — «сталася помилка». Вона зайшла в інтернет, у всіх чатах — «сталася помилка». Вона хотіла знайти хоч якусь інформацію на сайтах. Але зусібіч було лишень — «сталася помилка», «сталася помилка», «сталася помилка», «помилка 404». 

Апельсинка згадала, що останнім часом скрізь бачила це зловісне 404. І щось їй підказувало, що ця цифра повʼязана з лихом. Апельсинка не вірила в знаки та передбачення, але зараз було надто багато співпадінь, які не лишали їй шансу сумніватися. 

Раптом свист почувся вдруге. Десь вдалині промайнуло сяйво. Це було дуже моторошно. 

«Новорічні салюти, — подумала дівчинка, — це всього лише новорічні салюти. Я не вірю, ні. Це просто чиясь гра». 

Годинник пробив 11. 

Через годину має настати Новий Рік. 

Лист Санті майже написано, друзі завітають з хвилини на хвилину. 

Сирена… 

Звук, що віддається спазмами в шлунку. 

Ще один свист. 

Темно в очах. 

Апельсинка відчула в роті присмак кислого лимону. Тихо сповзла по стіні. 

«Таки правда…війна»

— Янголе! Ти тут? 

— Так. Нічого не бійся. 

— Чому я не бачила тебе раніше? 

— Тому що не було такої потреби. Я зʼявляюся лише тоді, коли це дійсно необхідно. 

— Скажи мені, ця війна… чому вона почалася? 

— Тому що сталася помилка. 

— Яка? 

— Я не можу тобі цього сказати. Ви маєте самі її віднайти та виправити.  

Апельсинка хотіла заплакати, але не змогла. Натомість в її очах зʼявилася агресія. 

— У цьому винні ми самі! 

— Звідки такі думки? 

— Звідти, що я постійно бачу зраду серед своїх. Бачу облесливість, хитрість, підступність, бачу, як свої ж готові продати себе, продати мене, продати своїх друзів і близьких заради грошей і влади. Я стільки разів довіряла і стільки ж разів я обманювалася. Я не вірю більше нікому. І якщо ця війна мене забере… 

—- Тсссс. Ти не маєш так думати, Апельсинко. У вас є шанс це виправити. Майбутнього немає, ви створюєте його прямо цієї миті. Яким шляхом ви зараз підете, так все і розгорнеться. 

— А яким шляхом нам піти краще? 

— Тим, яким підказує серце. 

— А якщо я вже так настрашилася, що не чую його? 

— Почуєш. У тебе є безцінний дар — перетворювати зло на добро, печаль на радість, жах на сміх. У тебе величезне щире серце. Ним ти зцілюєш і себе, і інших. 

— А чи маю я право радіти і сміятися, зважаючи на такі жахливі події?    

— Звісно. Твої вібрації — це спасіння для всіх нас. І навіть для мене. 

— Як я можу бути спасінням для тебе? Ти ж янгол. 

— Без твоєї життєвої енергії я не існував би. Ти даєш мені натхнення, завдяки якому я проявляюся і існую. Коли ти в неживих вібраціях, я гублюся, тьмянію і зникаю. Тож прошу тебе, роби те що приносить тобі задоволення, вібруй сміхом, видихай натхнення, і я буду завжди поряд. 

— А ти міг би передати цього листа Санті? 

— Міг би. Бо Санта — це я. 

— Як?! 

— Я є проявом цієї енергії. В звичайні дні від тебе йдуть ті вібрації, які роблять мене звичайним янголом, а в новорічні дні ти заряджаєш мене настільки потужним потоком, що я перетворююсь на Санту і можу виконати будь-яке твоє бажання. 

— І так з усіма людьми? 

— І так з усіма. 

— А чому бажання не здійснюються? 

— Тому що людям не вистачає віри. Вони можуть сьогодні вкласти купу енергії в свою мрію, і ось їхній янгол вже перетворився на Санту і майже виконав їхнє бажання. Але завтра вони здаються, кидають цю марну, на їхній погляд, затію і впадають в обійми печалі. Ми, янголи тьмяніємо, губимося і щезаємо. А Мрії лопаються, мов бульбашки.  

— Тобто… якщо я дуже сильно хотітиму, щоб війна припинилася і думатиму про це щодня, то вона справді припиниться? 

— Для цього потрібна Сила Всіх. Особисто тобі потрібна Енергія Радості і Повноти. Бо ти ж Апельсинка. Тільки твій щирий сміх може проявити мою сутність в твоєму світі. Без цього я не зможу тобі допомогти. Люди, в першу чергу, мають визначити, в чому їхня унікальність і подбати про себе, щоб проявляти її. Отож, тішся, фонтануй емоціями і завжди будь собою. На зміну злості, печалі і сльозам приходить любов, дружелюбність і втіха. Проживай все, не забороняй собі бути тією течією, яка змінює тебе і змінює світ. 

— Тобто віднайти свою унікальність — це і є ключ до виправлення помилки? 

— Вірно. Це ключ до індивідуального сенсу життя кожної людини. А коли людина має свій власний сенс життя, їй не потрібно воювати.  

Знову почувся свист. 

Апельсинка злякалася, Янгол зник.  

«Ну от… — подумала дівчинка, — від мого страху і янгол щез. Але тепер я знаю, хто такий Санта і як здійснюються бажання. І якби не ця війна, то я б ніколи не побачила свого янгола і не дізналася про те, що знаю тепер. Отже…, можливо, це найкращий Новий Рік в моєму житті…»

Знову свист. 

Годинник почав бити 12. 

В двері подзвонили — прийшли друзі. 

Апельсинка стрепенулася. 

В дім увірвався веселий сміх. 

Бах! — і шампанське відкорковано!  

Бах!  — зловісний «салют» за вікном. 

Хлоп! — і посипались конфетті!  

Хлоп! — і посипались іскри від вибуху. 

Бом! Бом! Бом! — пробило 12. 

Тиша. Небезпека минула. 

Келихи. Бульбашки. Дзенькіт. Сміх. 

Не дивлячись ні на що! 

«Я буду жити», — подумала дівчинка, — «І я буду радіти кожній миті». 

Апельсини на таці підмогрнули запашним ароматом цитрусу. Хтось надкусив шматочок — бризк! 

Навпроти у вікні зʼявився Янгол: 

«Ти будеш жити найЖивіше Життя з усіх можливих. Війна закінчиться. Головне — вір!» 

Телефон. Чат. Відбій тривоги. 

Авторка: ©️ Omeliya🌜

Для АтмаПлатформи ЭVA

!Увага! Цей контент та всі публікації на сайті www.ishchenko.pro є авторськими та захищені авторським правом! Копіювання часткове або повне ЗАБОРОНЕНО без вказівки активного посилання на джерело!