Казка про криві дзеркала

У далекій-далекій країні, схованій серед густих лісів і високих гір, стояло загадкове місто. Це було місто, де кожен будинок мав свої особливі дзеркала. Не звичайні, а криві. Кожне з них показувало спотворене відображення людини, де вирували її страхи, сумніви та невдачі. Дзеркала були такою собі пасткою, що тримала мешканців міста у полоні власних ілюзій.

А сталося це тому, що колись давно одна дівчина, що жила у місті, заявила, що вона краща за всіх. Коли про це почула Афродіта — найпрекрасніша богиня Всесвіту, то неабияк розлютилася. Не те, щоб вона була злою, ні. Просто зухвалість цієї дівчини настільки вразила її, що вона захотіла її провчити. 

Виринувши із піни морської, Афродіта наклала закляття на всі дзеркала в цьому місті. Відтоді вони стали відображати спотворену реальність. А зухвала дівчина більше ніколи не дивилася на своє відображення. 

Пройшло багато років. Часи змінилися, але дзеркала у цьому місті так і залишалися викривленими. Мешканці міста вже звикли до цього, і вважали, що вони і насправді є такими, як себе бачать. 

Наприклад, одна мешканка бачила себе крихітною, майже непомітною істотою, немов тінь, що постійно губиться серед людей. Її обличчя було бляклим, а фігура розпливалася настільки, що вона здавалася чимось неіснуючим. Хоча насправді її серце було сповнене тепла й любові, яку вона боялася показати.

Ще один мешканець у своєму дзеркалі бачив грізного і незграбного велетня. Його руки були величезними, а обличчя — похмурим і суворим. Він вважав, що всі бояться його, і дзеркало підкреслювало йому це. Насправді ж він був турботливим і чуйним. Та його невпевненість змушувала його поводитись інакше. 

А ще одна дівчина, яка була надзвичайною красунею, бачила у дзеркалі жахливе обличчя зі шрамами й зморшками. Складалося враження, ніби вона зазнала численних випробувань і втрат. А все тому, що найбільше у світі вона боялася бути некрасивою, і дзеркало показувало її страх.

І навіть у маленьких дітей відображення спотворювались. Наприклад, хлопчик, який мріяв бути хоробрим та сильним, бачив у своєму дзеркалі боязке створіння з маленькими обрізаними крильцями. Він вірив, що його мрії ніколи не здійсняться і відображення змушувало його сумніватися у власних силах ще більше.

Бачачи себе не такими, як вони є, насправді, жителі міста жили в реальності, яку створювали собі самі. І ніхто не міг навіть припуститися думки, що якби вони стали думати про себе інакше, все б, можливо, змінилося. 

Але цього не сталося. Тому навколо панувало багато брехні, а всі дії, емоції та переживання здавалися штучними і несправжніми. В цілому складалося враження, що їхнє життя — це придумана кимось кумедна вистава, у якій кожен примусово мав грати того, ким не є. Ніхто не знав, що з цим робити та й певно, вже й не хотів. Аж доки…

Аж доки одна хоробра дівчина не запідозрила щось неладне і вирішила з цим розібратися. Вона знала, що в глибині лісу неподалік, жила одна мудра відьма. А ще вона знала, що відьма віддалилася від людей і пішла жити у хащі через ці дзеркала. Люди сторонилися її, бо вона чи не єдина, хто дозволяла собі бути собою. І часто повторювала, що все в світі – брехня. 

Хоч мешканці міста і ненавиділи свої спотворені відображення, та все ж фальшиву реальність треба було підтримувати. Ніхто не хотів правди і змін, бо тоді б довелося зовсім інакше будувати життя. А на це у людей не вистачало ні знань, ні сил. Криві дзеркала, відбиваючи негатив, забирали у них все. 

Але наша дівчинка вирішила, що час покласти цьому край. І пішла за порадою до мудрої відьми. 

Відьма не була здивована її візитом і сказала, що вона на неї вже давно чекала. Бо це було написано в пророцтві. 

— В якому такому пророцтві? — здивувалася дівчинка. 

— У найдавнішому. У Всесвітній Книзі Знань. Там було сказано, що колись це місто щезне із землі, якщо…

— Якщо? 

— Якщо не народиться та, хто захоче покласти край викривленій реальності. 

— І це я? 

Відьма кивнула, а дівчинка здивувалася і одночасно зраділа. Далі жінка розповіла, що на одній високій горі, куди ще не ступала нога людини, стоїть Дзеркало Правди. І тільки воно може виправити спотворену реальність. Але для цього туди необхідно дістатися і принести звідти своє відображення. 

— Хіба це можливо? Як я це зроблю? — запитала дівчинка.  

— Ти маєш взяти із дому маленьке люстерко. Коли будеш дивитися у Дзеркало Правди, постав люстерко так, щоб воно зловило твоє справжнє відображення. Воно зафіксує його і збереже в собі. А тоді принеси його додому і покажи усім викривленим дзеркалам у місті. 

— І? 

— Побачиш. Я тобі все сказала, — і відьма навіщось торкнулася волосся дівчинки. Воно враз заіскрилося, від чого та відчула маленькі поколювання в голові. Коли дівчинка відкрила рота, щоб запитати, що це було, відьма уже щезла у своїй хатинці. 

Згадавши, навіщо вона тут, наша героїня чимдуж побігла додому, схопила люстерко і торбинку з припасами і відразу ж відправилася в подорож. 

Її шлях був довгим і нелегким. По дорозі вона зустрічала диких звірів, перетинала бурхливі річки та долала скелясті вершини. Але на кожному кроці їй допомагали добрі помічники. Руденька Білочка подарувала їй Чарівну Квітку, яка світила в темряві. Так дівчинка могла освітлювати собі шлях вночі. Широка річка звузила свою течію, щоб вона могла безпечно її перейти. А сірі вовки стали її янголами-охоронцями. Хоча спочатку дівчина подумала, що вони її однозначно зʼїдять або заподіють якусь шкоду. 

Нарешті, після багатьох випробувань, вона дісталася вершини гори, де стояло Дзеркало Правди. Воно було дуже красивим. Просто Божественним! Його скло ловило кожен промінчик сонця і виблискувало навсибіч, створюючи ілюзію Місця Нескінченного Світла. Коли дівчинка підійшла ближче і зазирнула у нього, то від подиву охнула. Вона… вона була така красива, така ніжна, а її посмішка — дуже щирою і привабливою. Вдома всі її дзеркала показували якусь потвору, яка була схожа ні на що. Саме так характеризувала себе дівчинка: я — ніщо. А тут… 

— Невже це я? — вигукнула вона. І зачудувалася. 

— Авжеж, це ти,— відповіло Дзеркало Правди і заблищало ще більше. — А хочеш побачити свою внутрішню суть? 

— А що, є ще й таке? — здивувалася дівчина. 

Дзеркало посміхнулося і враз завирувало енергетичними розрядами. Вібрація була настільки потужною, що у дівчинки перехопило подих. Коли вихори зупинилися і зібралися в одну цілісну картину, у відображенні з’явилося щось схоже на вулканічне Джерело Сили, яке пульсувало всередині дівчинки. 

— Ого! — вигукнула мала. 

Дзеркало посміхнулося.

— Ця Сила живе в тобі. І вона настільки потужна, що може як тебе піднести, так і нашкодити. Але ти навчишся нею користуватися, я не сумніваюся. Адже так? 

— Неодмінно, — ковтнувши повітря, відповіла дівчинка. А потім, оговтавшись, промовила. — А тепер дозволь мені дещо зробити. 

І вона дістала маленьке люстерко, яке взяла з дому, і піднесла його до Дзеркала Правди. Зловивши, своє зовнішнє і внутрішнє відображення, вона подякувала Дзеркалу і чимдуж побігла додому. 

Коли вона нарешті прийшла і піднесла до свого кривого дзеркала люстерко, то відбулося ось що. Її криве відображення почало гойдатися, плавати, тріскатися і розсипатися на шматки. Воно щосили чинило опір правді, не хотіло зникати, щезати, помирати. На мить здалося, що із нього зараз вилізе якесь спотворене чудовисько і поглине дівчинку цілком!

І коли це вже майже сталося, враз… враз у кривому дзеркалі все розлетілося. Настала порожнеча — воно нічого не відображало. Це тривало хвилину чи дві. І дівчинка думала, що більше вже нічого не відбудеться. Та за якусь мить із дзеркальної глибини виринула постать красивої жінки. Це була сама богиня Афродіта. Вона підійшла ближче з того боку скла і примружила очі. 

— Хм, — трохи зухвало мовила вона. — То ти таки народилася. Та, кому судилося це змінити. Що ж, добре. Але я маю тебе про дещо попередити. Легко не буде. Легко вірити фальші і жити у викривленому світі. Бо це звично. А погані звички швидко приживаються. А от хороші… Ти маєш дещо знати. Відвертість може стати згубною для твого міста. Не думай, що усі одразу кинуться дізнаватися про себе правду і заживуть мирно і радісно. Щоб народилося щось нове, необхідно зруйнувати старе. Це закон Всесвіту. А хто до цього готовий, крім тебе? Так що, перш ніж виправляти всі дзеркала, добре подумай, чи впораєшся ти із наслідками. А вони можуть тобі не сподобатися. 

І дмухнувши на дзеркало квітковим подихом, богиня щезла. 

Дівчинка розгубилася. Дійсно, вона про це навіть не подумала. Всі уже настільки звикли до брехні, що навряд чи легко сприйматимуть правду. І чи потрібна вона їм? Крива реальність панувала тут роками, століттями. Здається, цей план провальний… 

І вона заплакала. Адже її надія вийти із брехливої реальності і почати жити по-справжньому розбилася. Кому потрібна її правда, якщо всім добре жити так, як вони живуть? 

— Рухайся поступово. Показуй справжні відображення тільки тим, хто цього дуже потребує. А згодом ті, хто до цього поки що не готовий, звернуться до тебе самі. Адже вони бачитимуть, якими щасливими стали ті, хто узрів і прийняв правду. 

Цей голос прозвучав… звідкись нізвідки. Просто народився в голові і все тут. Та раптом дівчинка згадала, як мудра відьма на прощання торкнулася її волосся, від чого воно аж заіскрилося. Виходить, це її голос? Вона проклала між ними незримий звʼязок. І тепер у неї є підтримка. Дівчинка цьому дуже зраділа.

“Хай там як, а треба спробувати!” – подумала вона і відтоді завзято взялася знищувати викривлену реальність. Через своє маленьке люстерко правди вона почала показувати людям їх справжніх. Дехто з них був неймовірно щасливий і вдячний, дехто розгублений, інші себе жахалися, бо криві дзеркала показували їм красиву ілюзію, яка розпалася на шматки. А деякі взагалі відмовлялися знати правду, бо вона ж перевернула би їхнє життя з ніг на голову. 

Але дівчина не здавалася. Потихеньку реальність стала змінюватися і відображати те, що було насправді. А згодом всі зрозуміли, що справа навіть не у дзеркалах, а у тому що вони самі про себе думають. І всі, хто розгадали цю загадку, стали наповнювати себе тим, що робило їхню реальність кращою. 

Відтоді мешканці у місті почали жити довго та щасливо. Вірніше, довше і щасливіше за інших. Бо вони навчилися цінувати себе такими, якими вони є. Справжніми. 

Бо понад усе вони любили правду. Адже так довго жили у брехні. 

Бо відтоді вони мали те, про що інші навіть не здогадувалися — знання, як змінювати своє життя за допомогою правди. 

А доля дівчинки змінилася не лише через її важливу справу. Дізнавшись про величезне Джерело Сили у своєму внутрішньому Всесвіті, вона почала досліджувати його та вчитися ним керувати. Відверто кажучи, це було нелегко. Але це вже інша історія. Яку, можливо, ми розповімо наступним разом. 

Авторка: © Omeliya на платформі ЭVA

!Увага! Цей контент та всі публікації на сайті www.ishchenko.pro є авторськими та захищені авторським правом! Копіювання часткове або повне ЗАБОРОНЕНО без вказівки активного посилання на джерело!