Самотність у свято – одне з випробувань, які щороку проходять тисячі людей на нашій планеті.
Я знаю, як непросто у святкові дні самотнім людям. З подібним запитом на клієнтські роботи звертаються рідко, оскільки вважають, що почуття непотрібності, апатії та поганого настрою – це нормально для самотньої людини. В ті дні, коли всі сім’ями збираються за одним столом, такі люди приречені сидіти у квартирі та слухати, як до сусідів приходять гості, звучать привітання, долинає радісний сміх, музика та дзвін келихів.
При цьому деякі з них відчувають себе пригніченими, байдужими до себе та оточуючих. Їм здається, ніби вони не заслуговують на любов, до них взагалі нікому немає діла. Інші ж, навпаки, стають надмірно чутливими, нав’язливими, часто скаржаться на своє життя, шкодують себе. Наприклад, одна з моїх клієнток охарактеризувала своє почуття самотності як «виключеність» із життя, яке протікає десь паралельно.
Самотність завжди вважали проблемою, але в наші дні вона набула особливого забарвлення. На мій погляд, це порушення найглибших, інтимних стосунків зі світом.
Самотність – не вирок
Проблема полягає не в самій самотності, а нашому ставленні до неї.
Давайте розберемося в цьому феномені і визначимо, в яких випадках ви можете змінити ситуацію самі, а в яких краще звернутися за допомогою. Люди можуть бути одинокими з різних причин. Є той, хто сам обрав цей шлях, і той, хто опинився в такому становищі за вдачею долі чи з трагічних обставин. Людина, для якої самотність – власний вибір, може сама про себе подбати. І тоді бути у свято одній чи покликати до себе друзів стає її усвідомленим вибором в проведенні часу.
Іноді людина відчуває самотність через обставини. Тут ми можемо провести класифікацію за типажами та життєвими ситуаціями. До першої категорії я зарахую тих, хто втратив своїх близьких. Це може бути ситуація розлучення чи смерть близької людини. Тоді порушується звичний спосіб життя. Особливо важко переносити самотність у свято вперше. Людина ще не має моделі поведінки у такій ситуації.
Стан самотності не формується в один день, він має свої етапи, які співпадають з аналогічними стадіями проживання скорботи або розлуки з близькими.
Етапи самотності
На першій стадії це може заперечуватись: «Я все ще не вірю, що його немає поруч». «Мені здається, це якийсь безглуздий жарт чи страшний сон». «Зараз я прокинуся, і все стане на свої місця». У період «виключення» люди поводяться так, ніби нічого не сталося. Зі сторони може здаватися, що така людина не страждає, не тужить за минулим. Насправді так спрацьовують механізми захисту. Коли біль настільки великий, що його неможливо витримати, він витісняється в несвідоме, і людина перестає його відчувати.
На другій стадії приходять напади агресії. Біль втрати все ще занадто великий, він трансформується в агресію на того, хто пішов: «Як він міг так вчинити зі мною?!», на себе: «Як я могла бути такою дурепою?!», «Чому я допустила це?» , «Чи я могла зробити інакше?» А також того, хто був розлучником або причетним до того, що трапилося. Ну і, звісно, до самого Бога: «Якби він існував, він би цього не допустив!». В цей період розмовляти з людиною майже марно. Найкраще, що ви можете зробити – дозволити їй виговоритись, виплакатися. Якщо ви спробуєте її пожаліти, то у відповідь отримаєте лише образу та роздратування.
Третю стадію психологи називають «стадія скиглення або смутку». У цей період людина багато сумує, скаржиться, бурчить, пхикає, вона постійно чимось незадоволена. Все залежить від структури особистості та її звичних моделей поведінки. Це саме той час, коли людина може піддатися вмовлянням і сходити з вами в гості чи театр. При цьому сама вона буде байдужою, оскільки її серце все ще не оговталось від травми втрати.
Четверта стадія – стадія смутку та адаптації до нових умов існування: «Я став звикати спати один»; «Я вже не згадую про це так часто» … Цей етап отримав назву «стадія смутку» тому, що, незважаючи на відносну стабільність ситуації і смиренність, очі людини все ще сповнені безмірного смутку. Вона вчиться жити по-новому, знаходити нові знайомства, усвідомлювати, що життя продовжується. Однак якщо вона по-справжньому не оговталася від горя, її очі будуть говорити самі за себе.
Категорії самотніх людей
До категорії самотніх людей, які стали такими через зовнішні обставини, я віднесла б і сімейні пари, у яких діти виросли і залишили батьківський дім. Так, пара залишилась разом, вони не страждають від самотності у свято, але почуття непотрібності та безглуздості існування може формуватися у них за тим самим представленим алгоритмом. В психології такий період життя називають «синдром покинутого гнізда», коли батькам дорослих дітей необхідно пристосуватися до нових змін, іншого способу життя. Погіршити ситуацію може вихід на пенсію чи стан здоров’я.
До наступної категорії ми віднесемо людей, яким так і не вдалося створити сім’ю, народити дитину, і тих, хто залишався самотнім упродовж багатьох років. Як правило, це люди, які багато років віддали роботі або служінню ідеалам. Вони давно адаптувалися та навчилися жити нормальним повноцінним життям. І лише у свята, вечорами чи коли хворі, самотність може долати їх так само гостро, як і тих, хто тільки до неї звикає.
Ще одна категорія – люди, які мають сім’ю, роботу, широке коло друзів. На перший погляд, у них все гаразд. Однак в душі вони глибоко самотні, їх мучить незрозумілість і невидимість цим світом. Цим людям справді потрібна допомога психолога. Справа в тому, що подібні стани нерідко переходять в апатію, депресію, втрату інтересу до життя.
Самостійно розібратися з тим, що відбувається людині не вдається, оскільки це почуття може бути пов’язане не просто із незадоволеністю життям, а й виявитися запобіжним симптомом серйозного психічного розладу в майбутньому.
До цієї ж категорії належать люди, які відчувають самотність виключно у свята. Причину такої поведінки потрібно шукати у минулому – можливо, у дитинстві. Наприклад, коли дитина була свідком того, як кожне свято перетворювалося на сімейну сварку. Або в родовій системі свято асоціювалося з травмою, болем, зрадою, розчаруванням. Крім того, почуття самотності та туги, які ні з того, ні з сього «накривають» вас у свята, можуть належати комусь із ваших предків, про кого забули, хто довгі роки залишався один. Тоді ви можете особливо гостро відчувати цього забутого предка в собі, оскільки свято є тригером-нагадуванням про ті дні, коли йому було погано.
Якщо незабаром свято, а на серці кішки шкребуть, у вас є вибір: піти з цією проблемою до кваліфікованого фахівця і розібратися в тому, що з вами відбувається, або, як варіант, самому собі стати психологом.
Сам собі психолог
- Виходьте в люди. Кафе, ресторан, розважальні заходи або просто гостини до друзів.
- Організуйте вечірку самі. Придумайте меню та сценарій, оголосіть дрес-код та покличте друзів.
- Вирушайте у подорож. Там ви обов’язково знайдете нові пригоди та нові знайомства.
- Влаштуйте свято для себе вдома. Улюблений фільм, ванна з піною, свічки і «самобалування» себе смачненьким.
- Ваш варіант
Спілкуйтеся в соцмережах, заводьте нові знайомства, просіть допомоги, коли потребуєте. Будьте відкритими до нових знайомств. Не бійтеся змінювати старі звички.
А якщо ця стаття не для вас, оскільки ви не самотні, подумайте, можливо, серед ваших близьких є ті, хто незаслужено відчуває самотність у свято. Запросіть їх до себе. Може, вони відмовиться, але сам факт, що про них не забувають, зігріє їхню душу!
Авторка: © ЭVA Іщенко
!Увага! Цей контент та всі публікації на сайті www.ishchenko.pro є авторськими та захищені авторським правом! Копіювання часткове або повне ЗАБОРОНЕНО без вказівки активного посилання на джерело!