Золоті Ворота Левів

І ось настав кінець світу. 

Ми не знали, що він буде саме таким. Це було геть не схоже на те, що ми читали в книжках, чули від тих, хто володіє даром яснобачення чи те, що малювала наша уява. 

Це не було тим кінцем світу, коли бах — і тебе немає. Або бах — і ти лишився сам один серед руїн планети. Не було ніяких демонів і янголів, які проявившись у всій своїй красі, почали вести запеклу боротьбу між добром і злом. І навіть великий та грізний Бог з бородою не спустився з небес, щоб затіяти Судний День і покарати кожного за гріхи. 

Це був звичайний день. І він був схожим радше на кінець Світла, аніж кінець світу. Тому що сонце кудись поділось і забрало з собою електрику. Чи не вперше люди покидали свої телефони на цілий день і вийшли надвір, щоб поспілкуватися один з одним. 

Реакції у кожного на це були різні — хтось бився в істериці від страху, хтось кричав: «А я ж казав — це станеться, а ви мені не вірили!», хтось похмуро дивився в одну точку, хтось саркастично посміхався, бо йому втрачати вже нічого, а дехто робив вигляд, що йому начхати, намагаючись підбадьорити себе та інших. І лише невелика купка людей знали, що це лише початок, а не кінець і спокійно споглядали дивину. 

Це було не страшно. Це було незвичайно. В одну мить поряд із собою ми могли бачити кілька порталів, які відкривали проходи у різні епохи та виміри: минуле, майбутнє, інші континенти та країни. Це було схоже на машину часу, яка могла перенести нас будь-куди. Кожен з нас, наприклад, міг вийти у реальність, коли життя на планеті ще тільки зароджувалося, познайомитись там із динозаврами і погуляти з людиною з напівмавпʼячим обличчям. 

Тут же, за кілька кроків поряд був портал у 18 чи то 19 століття, у якому проїздили карети з кіньми, а з вікон виглядали молоді дами у розкішних вбраннях із віялами. З іншого боку відкривалися двері в майбутнє, де людей майже не було, тільки роботи. Вірніше, люди були, але вони сиділи по своїх розумних домівках, які при бажанні можна скласти у кишеню і були прикуті до екранів. Ми дивилися на все це з великим подивом, острахом і водночас з цікавістю. Нам кортіло ввійти у якийсь із порталів, але було страшно, бо ми не знали, чим це для нас оберенеться і чи повернемось ми додому. Тож нам лишалося тільки споглядати. 

Але потім сталося дещо цікаве. Із збільшенням кількості людей на вулицях, портали почали множитись. І ось ми вже бачили, що варіанти одного і того ж минулого почали ставати різноманітнішими, так як і варіанти майбутнього. Поряд із порталом, де та сама первісна людина виборола свої права на існування, зʼявився портал, де її поглинає жахлива невідома істота, тим самим повністю припиняючи існування людини на землі. А у іншому порталі проявився варіант, де у майбутньому земля стерта із Всесвіту і від неї залишилися лише кілька метеоритів. І ні про яких роботів і розумні будинки там і не йшлося. 

Це було досить дивно, але ми почали здогадуватися, що кожна людина своєю свідомістю відкриває новий портал. Тож було невідомо, чи справді туди можна було потрапити чи це лише реальність-уява, людська фантазія, яка могла засмоктати нас у свій світ і більше не випустити. Або ж навпаки – щойно ми б туди ступили і вона розсипалася б як щось ефемерне та вигадане? Це лишалося для нас таємницею.

Ми могли б іще довго думати-гадати, але раптом в одну мить всі зрозуміли, що потрібно йти. Цим знаком стала для нас місячна доріжка, яка зненацька вистелилась сяйвом в тому місці, де ми були. Ми не знали, чому і не знали куди, ніхто не скеровував наш шлях, але ми чітко знали, що мали йти. Наші реальності-портали рушили за нами. Вони змішувалися, мінялися місцями, лопали як мильні бульбашки і народжували інші. 

Ми йшли, тримаючись кожен Своїх. Купками, але по одній доріжці. Ніхто не штовхався, не кричав і не істерив. Ми всі звідкись знали, що йти потрібно обережно й мовчки, щоб не порушити ту реальність, в якій ми знаходимось зараз і ненароком не потрапити в чужий вимір. Місячна доріжка — єдине, що слугувало нам навігатором. Лише йдучи по ній, ми були у безпеці та захищені від інших, невідомих нам світів. 

І ось нарешті стало зрозуміло, куди ми йдемо. Вдалині ми побачили Золоті Ворота з величезними статуями-Левами, крізь які ми мали пройти. Там було світло! Дуже багато Світла! Ми так зраділи, побачивши це, що від того почали порушувати тишу і прискорювати кроки. Нам було цікаво, що там, хто там, навіщо і де ми опинимося, коли переступимо межу. 

І ось ми дійшли до самих Воріт. Величні красені Леви, які здавалося, були камʼяними чи то золотими, враз ожили і підморгнули нам. А потім вклонилися, запрошуючи пройти крізь Ворота. Ми вклонилися їм теж. І переступили межу. 

Ах! Сліпуче світло. Незвичне і зовсім нове Сонце, яке було так близько, що здавалося, його можна торкнутися рукою. І екрани, на яких ми бачили все, що відбувається на землі, у кожному її куточку в теперішньому часі. 

Найпершою картинкою, що постала перед нами, була Планета-Земля, у світлоносній фаті-атмосфері. Хто буде тим женихом, якого вона чекала і для якого її зігрівало нове Сонце? Враз ми всі задалися цим питанням. Одномиттєво. У кожного з нас почав народжуватися новий портал із можливим варіантом розвитку долі планети. Наречена-Земля і наречений-Марс, Земля і Юпітер, Земля і Сіріус. Хто це буде? Яка із планет чи то цивілізацій допоможе нам збудувати новий світ? А може, ніякої планети-нареченого не буде? І ніяких цивілізацій? Ми не знали цього. І лише Леви повідали нам таємницю, що доля планети буде залежати від людських фантазій на цю тему. Щойно ми нагенеруємо велику кількість однакових картинок, як це почне втілюватися. 

Фантазуючи на цю тему та бачачи те, що придумує кожен із нас, ми почали голосно сміятися. І врешті кинули цю затію. Нова доля планети народиться і без нашої допомоги. Ми вже зробили все, що могли. 

Всі наші портали, з якими ми прийшли, лишалися тут, але вони вже не змішувалися. І ми звідкись знали, що в кожен із них вже можна ступити, не боячись не знайти дороги додому. Ми звідкись знали, що у тих реальностях нас приймуть як Своїх і відтепер, де б ми не були, ми скрізь будемо Вдома. Бо дім — це наша єдина спільна Душа, яка з нами всюди. 

Якийсь сміливець відділився від нас і першим зробив крок у портал. Він обрав майбутнє, яке придумав собі сам. Одна мить – і ми побачили його у космічному кораблі, що висаджується на Венері. Він бачив нас, а ми його. Помахавши нам, він показав, що все ок – можна! Можна ступати у свій обраний портал і насолоджуватися дивом! 

По черзі ми почали це робити. Ми заходили в ті епохи, в ті світи і в ті моменти свого життя, у яких давно мріяли опинитися чи прожити їх ще раз. Хтось ішов туди, щоб пізнати культуру та історію минулих століть, хтось — щоб зустріти там своїх родичів до 8-го, 12-го чи то 25-го коліна, хтось потрапляв у своє минуле, щоб змінити те, що колись погано вплинуло на його життя, а хтось насолоджувався миттєвостями, які по всім законам часу більше ніколи не мали повторитися.

Це стало можливим. Майбутнє, минуле і теперішнє зійшлося в єдиному тут. У нас починалося нове життя. Життя, де кожен не тільки обирає те, що хоче, а й відразу отримує це. Миттєво. Варто лише сформувати думку та намір. 

Таким був наш кінець старого світу і початок нового. 

До речі, Золоті Леви виявилися нашими Кураторами та Архітекторами нового світу. Від них ми дізналися, що не всі люди можуть бачити та проживати те, що й ми. Тут були лише ті, хто не боялися. Хто знав, що за будь-яких обставин з ними усе буде добре. У тих же, хто почувався інакше, прописалися інші шляхи. Деякі так само могли потрапляти у інші виміри, але не робили цього, бо боялися. Інші взагалі не бачили ніяких порталів, бо ніколи не вірили в це. Ще одні потрапляли в інші епохи в потребі знайти частинку своєї загубленої душі. Але не знаючи, як із цим взаємодіяти і втративши зв’язок із Кураторами, вони залишалися там назавжди. 

Коли ми запитали, що ж з ними буде далі, Леви відповіли: 

— Вони завжди мають шанс усе змінити. І ми завжди готові прийти на поміч. Їм потрібно лише попросити. 

“Що ж, – подумали ми – рано чи пізно вони дійдуть того стану, коли звернуться до Вищих по допомогу. І тоді неодмінно повернуться додому”.

А коли ми запитали, який сенс у такому кінці світу, красені Леви відповіли: “Лише для того, щоб відкрити вам очі і показати, що ви як люди спроможні на більше. Що ваші думки та уява — це Сила, яка може змінити все”. 

“І що не обовʼязково щоразу смикати Вищі Сили у надії, що вони врятують нас і переведуть у іншу реальність” — додав хтось із нас, і ми всі знову розсміялися. 

Леви кивнули і підморгнули. Зрештою, тепер у них буде набагато менше справ і набагато більше часу для відпочинку. 

А що буде з нами далі, ми й самі не знаємо. Поки що ми звикаємо до нового Світла і Сонця. Вчимося бути господарями своїх думок та емоцій і генерувати ті реальності, де все підходить нам ідеально. Нехай так і буде! 

Авторка: © Omeliya на платформі ЭVA

!Увага! Цей контент та всі публікації на сайті www.ishchenko.pro є авторськими та захищені авторським правом! Копіювання часткове або повне ЗАБОРОНЕНО без вказівки активного посилання на джерело!