Сонцестояння. Битва Дня і Ночі 

Одного разу на день Літнього Сонцестояння, коли Сонце досягло свого піку на небесах, а влада мала цілком перейти до світлого Дня, сталося дещо непередбачуване. 

Темній Ночі набридло щоразу поступатися Дню своїм троном, і вона вирішила ним заволодіти. Вдягнувшись у чорну блискучу сукню і розлогий капелюх із місяцем вгорі, вона згорнулася у зоряну сферу і полетіла на розмову до Дня. 

День у своєму вбранні був схожий на воїна світла. Знявши сонячний плащ, що вірно служив йому захисним щитом, він наводив стрілки на Небесному Годиннику, щоб зійти на трон вчасно. 

— Вітаю тебе, дорогий День, — облесливо мовила Ніч, — у мене до тебе є розмова. 

— Слухаю тебе, Ніч — відповів День, продовжуючи возитися з годинником. 

— Чи не набридло тобі щоразу на День Літнього Сонцестояння сходити на трон і нести важкий тягар влади? Давай цього разу замість тебе це зроблю я. А ти поки що відпочинеш, приведеш в порядок свої думки та обладунки, протреш гарненько Сонечко на небесах. Я обіцяю тобі бути відповідальною царицею і справедливо правити на землі. 

І звабливо посміхнувшись, вона тихо огорнула День своїм блискучим чорним серпанком. Той здивовано поглянув на неї і запитав: 

— Тобто, ти хочеш, щоб я взагалі не приходив на Землю аж до дня Зимового Сонцестояння? 

Ніч кивнула. 

— Але ж так не має бути. Все вийде зі своєї рівноваги. Люди запанікують, живі істоти не знатимуть, що їм робити, почнеться розлад. Ні, вибач, я не згоден.  

Ніч зиркнула на нього з-під блискучо-чорної вуалі і відійшла. 

— Що ж, не хочеш — як хочеш, — тихо мовила вона, згортаючи навколо себе зоряну імлу. Довкола враз потемнішало. 

— Що ти робиш, Ніч? — насторожившись, запитав День.

— Якщо ти не хочеш по-хорошому, тоді я викликаю тебе на бій. Хто переможе, той і зійде на трон цього Літнього Сонцестояння.

День, не готовий до такого повороту подій, випустив Небесний Годинник із рук, а його сонячний плащ хутко підскочив до нього, щоб захистити свого господаря. 

— Зачекай, Ніч, — вигукнув День, — ти ж розумієш, що коїш дурницю? Ніхто не має права порушувати закони Всесвіту, навіть ти! 

Але чорна імла розповсюджувалася все більше, утворюючи вихори довкола Ночі, яка пошепки закликала до себе своїх підданих.  

— Мені байдуже. Віднині у Всесвіті пануватимуть інші закони. І вони будуть написані мною — ядовито прошепотіла Ніч, хаотичними рухами збираючи чорні хмари на небі.  

День зрозумів, що розмовами тут не допомогти, тож він підняв руки до неба і вигукнув:

— Промені денного сонця, я викликаю вас на допомогу!

Щойно він це сказав, як хмари над ним розійшлися, даючи дорогу світлу.  

Простір розділився навпіл. Там, де стояв День, було безхмарно, світло і спекотно, а там, де чаклувала Ніч, чорна імла поглинула небо і землю. 

Між темрявою і світлом розгорнувся справжній бій. Ніч призвала всі свої тіньові армії, тоді як День, згортаючи сліпучі сонячні промені, жбурляв їх у темряву, намагаючись проникнути крізь її оболонку. 

Ревучий Вітер, прийнявши сторону Ночі, почав здіймати пил і листя в повітрі і спрямовувати їх у бік Дня. Володарка темряви голосно засміялася і притягнула до себе вогняні блискавки. 

День закликав на допомогу Краплинки Живої Роси. В той час як сонячні промені боролися із потоками пітьми, Краплинки Роси намагалися загасити блискавки Ночі, які сипалися й сипалися звідусіль. 

Це була велика битва, де зійшлися всі стихії та неприборкані сили Природи. Громовий гуркіт лунав по всій окрузі, освітлюючи землю зловісними спалахами, а з іншого боку яскраве сонце засліплювало так, що не можна було нічого розгледіти.  

Ця боротьба продовжувалася три дні і три ночі. І ось, коли День і Ніч були вже геть знесилені, із ядра Небесного Світила зʼявився Бог Літнього Сонця Ярило. 

Він прийшов із самого серця Всесвіту, де небесні склепіння і земні простори зливаються воєдино. Ця поява означала, що доля битви тепер залежала від нього.

— Досить! — суворо пролунав голос Бога, — битва між вами двома призводить до руйнування планети. Хіба ж ви забули, що ваша сила не в тому, щоб боротися один з одним, а в тому, щоб єднатися? Хіба ж ви не існуєте задля однієї спільної справи — для блага планети? 

— Це наша битва, Ярило, і тебе вона ніяк не стосується! — мовила Ніч.

— А ти що скажеш на це, День? — запитав Ярило, беручи свій чарівний посох до рук. 

— Я скажу, що не хочу поступатися забаганкам Ночі. Вона прийшла до мене із проханням, щоб я зник і не зʼявлявся аж до дня Зимового Сонцестояння. Але я проти порушення законів Всесвіту, тож захищатимусь до останнього.

Ярило посміхнувся і звернувся до Ночі. 

— Послухай, Ніч, твоя темрява необхідна цьому світу, ти приносиш людям сни та спокій, ти перероджуєш і відновлюєш, але ти маєш зрозуміти, що порушувати одвічні закони не має права ніхто! 

— Я маю право! — заперечила Ніч, і густа імла згустилися навколо неї, немов зміїне кубло. — Мені набридло панувати лише зимою і по півроку чекати своєї черги! Цього разу буде так, як я скажу! 

І Ніч зібрала всі небесні блискавки до рук, після чого Ярило гнівно стукнув посохом. 

— Ні, так не буде! Взимку перемагаєш ти, а влітку перемагає День. Світу необхідна рівновага. А ти її хочеш порушити! Хіба тобі недостатньо, що з цієї миті щодня ти ставатимеш на хвилину довшою, а на день Зимового Сонцестояння знову по праву займеш цей трон? 

Але не раніше! 

— Я хочу володіти часом і взимку, і влітку — блиснула поглядом Ніч і кинулася до Небесного Годинника, що плавав у просторі поруч із Днем. 

Ярило спрямував свій посох на Годинник і той вмить підлетів до нього. Ніч, вхопивши замість здобичі порожнечу, так розгнівалася, що запустила всі небесні блискавки в Ярила. Той вміло вивернувся і вони, пролетівши повз нього, розчинились в небесах. 

Ярило підскочив до Ночі і направив на неї свій посох. 

— Ти перейшла всі межі, Ніч! Обирай, або ти погоджуєшся на мої умови, або я навіки зачиню тебе у сонячній клітці, і ти просто зникнеш з лиця землі!

Почувши про сонячну клітку, Ніч почала слабшати, її чорна імла стала поступово розсіюватися. Коли вона йшла на розмову до Дня, то й гадки не мала, що Ярило може втрутитися в їхню битву. Адже лише він міг її приборкати… 

Та раптом вона знову зібрала докупи свої чорні кубла і промовила. 

— Вам без мене не вижити. Якщо я зникну, планета перестане відновлюватися, сон щезне з людських домівок, а твій славнозвісний баланс порушиться навіки! — єхидно прошепотіла Ніч. 

— Що ж, — спокійно мовив Ярило — Я запрошу панувати замість тебе Вечір. 

— Ха-ха-ха! Він не погодиться. Вечір у моїй владі! 

— Помиляєшся — сказав Ярило. — Тепер у моїй. Щойно він дізнався про твій намір захопити літній час, як відразу прийшов до мене по допомогу. Це він сповістив мене про вашу битву. Якщо він тебе підмінить, на зміну Дню приходитимуть тихі сутінки Вечора. Ось і все. 

Ніч гнівно жбурнула блискавку в небо, і громовий гуркіт охопив усе навкруги. Вона люто тупнула ногою, і враз уся земля здригнулася, ледь не розколовшись на шматки. Їй нічого не лишалося, як погодитися на умови Ярила. Вона знала, що Бог не відступить. А сидіти у сонячній клітці — задоволення таке собі. Тим паче, там були всі шанси щезнути з лиця землі навіки. 

— Будь по твоєму, Ярило, — і вона злісно жбурнула ще одну блискавку, тільки цього разу вона адресувалася Дню. Той відхилив потужний удар сонячним плащем, і блискавка полетіла в небо. 

— Прикро, — мовив Ярило, — прикро, що ти погодилася на ці умови не за власним бажанням, а під страхом бути увʼязненою. Я сподіваюся, до дня Зимового Сонцестояння ти передивишся свої переконання, і ми заживемо мирно. 

Ніч скривилася у кислій посмішці, зібрала свої чорні шати і подалася геть. 

А Ярило додав їй у слід: 

— Пам’ятай ще одне: саме в боротьбі протилежностей ми знаходимо справжню єдність. Темрява без світла — це просто морок, а світло без темряви — це сліпота. Ми повинні співіснувати в гармонії один з одним. Без цього не буде цінності ні в кому із нас. Коли ти пізнаєш цю мудрість, тоді до тебе прийде справжнє прозріння. 

Ніч похитала головою: 

— Можливо, ти маєш рацію, Ярило, — трохи помʼякшившись мовила вона. — Але зараз я не готова цього зрозуміти.  

І махнувши довгим хвостом своєї блискучої сукні, вона безслідно щезла. 

День подякував Ярилові за допомогу і сів на трон, який відсьогодні по праву належав йому. Поряд з ним світило яскраве літнє Сонце і тихо цокав Небесний Годинник. Останній нагадував про те, що у світі все змінюється і можливо, Ніч, осліплена владою сьогодні, переосмислить свої переконання завтра. А можливо, і ні. 

Що ж, подивимось 🙂 

А поки що прощаємось з нашими героями до дня Зимового Сонцестояння і насолоджуємось теплими літніми днями) 🌞 

Авторка: © Omeliya на платформі ЭVA

!Увага! Цей контент та всі публікації на сайті www.ishchenko.pro є авторськими та захищені авторським правом! Копіювання часткове або повне ЗАБОРОНЕНО без вказівки активного посилання на джерело!